Kristin, 41 - 28 января 2008 18:36

Класифікація...
Мені так дивно, звідки у людині, в такому цікавому і складному творінню так багато бажання класифікувати, рахувати, обчислювати, ділити, окреслювати, ставити в ранки і планувати, планувати, планувати. Ще в інституцьких конспектах мало не на кожному предметі можна помітити безкінечні клафікації, класифікації класифікаторів і класифікації класифікаторів в надцятому поколінні. Як на мене за таким божевіллям можна пропустити п'янку суть, красу унікальності. Чомусь ми прагнемо поділити світ на чонре-біле, блакитне-рожеве, кисле-солодке, праведне-грішне, зрозуміле і не гідне уваги. Ми хочемо все порахувати. Саме в такій ситуації мене найбільше смішить питання: А скільки в тебе було коханців? Хіба число в цьому випадку, як і в багатьох інших ситуаціях, щось прояснює. Число як і слово - занадто бідне на суть, щоб донести повний зміст. Важливе не часлове заначення, а ситуація, передісторія, післяісторія і т.д.
Дороге моє людство, воістину свята твоя ЛІНЬ! Яка є рушієм твого прогресу і найсильнішим твоїм злодюгою! Саме вона тебе заставляє класифікувати, описувати, безкінечно тарабанити теоріями, тому що так лекше... Моя тобі порада: Замовкни, оглянись і навчись дивуватися, не пояснюючи дива знаннями!

• 
• 
•