Kristin, 41 - 25 февраля 2008 20:31

Зібралось раз тіло і душа на чай. Так просто щоб побути разом, щоб послухати тишу, погомоніти про свій побут. Чай був зелений, з Китаю, печиво пісочне - українське. Був день, такий, зовсім звичний, ніким не помітний. За крихким мереживом тюлі було брудне скло, а за склом - сіро. І тільки шурхотіння пуп'янків на старій липі віщували про прихід весни.
Розмова була тихою, чай приємний, а печиво солодке. Все це спліталось у в'язку, ніби мед субстанцію. Було дуже спокійноі наставала повна гармонія.
Десь під дахом прокинулось криком у маленькій пташці життя. СТАЛО ЯСНО, ЩО СІРОГО ПРОСТО НЕ БУВАЄ! Сіре це лише оправдання для лінивих... І вся буденність дивилась на них здивованим однооким сходом Сонця, розумним поглядом полудня і підмогрувала хтивість сутінок. Нічого небуває в житті посердністю, нічого не стається і невідбувається без відведоної тому ролї, без потрібного на це часу. Цей висновок у ввійшов у розуміння просто, без громів і фанфар. Так само просто самособою розуміючи обнялися душа з тіло. вони зливалися. Це був акт, ще вищий і прекрасніший ніж секс, оргазм був вічний. Тіло вже навіки хатіло мати крила, а душа чути, смакувати, бачити... Вони кохали, любили, літали...

Хтось завагітнів...

А коли їм захочеться, вони відпустять один одного, зовсім ненадовго, на мить, щоб отримати ще більше свободи і злитися у вічності, в іншій матерії і бути завжди і назавжди бути.

• 
• 
•